Согласно ст. 5 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод ни один человек не может быть лишен свободы иначе, чем в соответствии с процедурой, установленной законом, в таких случаях: - законное заключение человека после его осуждения судом; - законный арест или задержание за невыполнение законного решения суда или для обеспечения выполнения какого-нибудь обязательства, предусмотренного законом; - законный арест или законное задержание с целью обеспечения присутствия перед компетентным судом на основании обоснованного подозрения в совершении преступления либо если обоснованно признается необходимым предотвратить совершение преступления или сокрытие его после совершения преступления; - законное задержание людей для предотвращения распространению инфекционных заболеваний, людей психически больных, алкоголиков, наркоманов или бродяг.* В украинском законодательстве употребляются следующие термины: лишение свободы, ограничение свободы, арест, административный арест, взятие под стражу, задержание, привод, физическое задержание правонарушителя. В соответствии со ст.51 Уголовного кодекса АРЕСТ, ОРГАНИЧЕНИЕ СВОБОДЫ, ЛИШЕНИЕ СВОБОДЫ НА ОПРЕДЕЛЕННЫЙ СРОК, ПОЖИЗНЕННОЕ ЛИШЕНИЕ СВОБОДЫ представляют собой виды наказаний, которые применяются по приговору суда к лицам, признанным виновными в совершении преступления.** При этом арест представляет собой наказание в виде содержания осужденного в условиях изоляции. Арест по своей правовой природе является разновидностью лишения свободы на короткий срок: от одного до шести месяцев. Арест не применяется к лицам моложе 16 лет, беременным женщинам и женщинам, которые имеют детей возрастом до семи лет.*** Ограничение свободы состоит в содержании лица в уголовно-исполнительных учреждениях открытого типа без изоляции от общества в условиях осуществления за ним надзора с обязательным привлечением осужденного к труду.**** Лишение свободы на определенный срок - один из видов основных наказаний, состоит в изоляции осужденного и помещении его на определенный срок в уголовно-иcполнительное учреждение. Лишение свободы устанавливается на срок от одного года до пятнадцати лет.***** Пожизненное ограничение свободы устанавливается за совершение особо тяжких преступлений, применяется только в случаях, специально предусмотренных Уголовным Кодексом, если суд не считает возможным применить лишение свободы на определенный срок.****** Перечисленные наказания применяются исключительно по приговору суда, в связи с чем случаи их применения не будут рассматриваться в данной программе.

КОНВЕНЦІЯ про захист прав людини і основних свобод (РИМ, 4.XI.1950): "Стаття 5 Право на свободу і особисту недоторканність 1. Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: a) законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом; b) законний арешт або затримання людини за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом; c) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обгрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним правоохоронним органом; e) законне затримання людей для запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання людини, здійсненні з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, або людини, відносно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції. 2. Кожна заарештована людина повинна негайно бути поінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту і про будь-яке обвинувачення проти неї. 3. Кожна людина, заарештована або затримана згідно з положенням пункту 1 (c) цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд. 4. Кожна людина, позбавлена волі внаслідок арешту або затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якщо затримання є незаконним. 5. Кожна людина, яка стала жертвою арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування збитків."

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 5 квітня 2001 року N 2341-III: "Стаття 60. Арешт 1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. 2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. 3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років."

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 5 квітня 2001 року N 2341-III: "Стаття 61. Обмеження волі 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. 2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років. 3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи."

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 5 квітня 2001 року N 2341-III: "Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк 1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. 2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років."

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 5 квітня 2001 року N 2341-III: "Стаття 64. Довічне позбавлення волі 1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. 2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку."

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 5 квітня 2001 року N 2341-III: "Стаття 51. Види покарань До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі."

ВЗЯТИЕ ПОД СТРАЖУ является мерой пресечения, предусмотренной Уголовно-процессуальным кодексом Украины,* которая применяется к подозреваемому, обвиняемому, подсудимому с целью предотвратить попытки уклонения от дознания, следствия, суда, препятствование установлению истины по уголовному делу, продолжить преступную деятельность, а также для обеспечения выполнения процессуальных решений.** Взятие под стражу осуществляется исключительно по постановлению судьи.***В соответствии со ст. 165-2 УПК Украины судья выносит постановление после изучение всех материалов дела и допроса подозреваемого, обвиняемого.**** Взятие под стражу как мера пресечения, как правило, применяется по делам за которые законом предусмотрено наказание в виде лишения свободы на срок свыше трех лет.***** Срок содержания под стражей во время досудебного расследования не должен превышать два месяца. В исключительных случаях срок может быть продлен до восемнадцати месяцев.**** В связи с тем, что взятие под стражу как мера пресечения применяется по мотивированному постановлению суда, оно также не будет рассматриваться в данной программе.

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: "Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого."

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.: " Стаття 149. Запобіжні заходи Запобіжними заходами є: 1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або трудового колективу; 31) застава; 4) взяття під варту; 5) нагляд командування військової частини. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу."

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.: "Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування. При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується."

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.: "Стаття 165-2. Порядок обрання запобіжного заходу На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор. Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення. Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт. Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову: 1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав; 2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою. На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк."

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.: "Стаття 155. Взяття під варту Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Частину другу виключено Місцями досудового ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих. Місцями попереднього ув'язнення для тримання військовослужбовців, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або слідчі ізолятори. Ці особи перебувають у слідчому ізоляторі або на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України за рішенням слідчого. В окремих випадках військовослужбовці можуть перебувати в місцях тримання затриманих. У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб. Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно особи, яка вчинила злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань, така особа може перебувати в дисциплінарному ізоляторі або карцері установи виконання покарань. Порядок досудового ув'язнення визначається Законом України "Про попереднє ув'язнення", цим Кодексом."

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.: "Стаття 156. Строки тримання під вартою Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений: 1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу; 2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду; 3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України. У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше. Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора. Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті. Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи. Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого частиною шостою цієї статті, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу. При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті. У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти. Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням."

АДМИНИСТРАТИВНЫЙ АРЕСТ согласно ст.24 Кодекса Украины об административных правонарушениях является видом административного взыскания.* Поскольку такое административное взыскание как арест назначается исключительно судом, его применение также не будет рассматриваться в этой программе.

Кодекс України про адміністративні правопорушення від Кодекс України про адміністративні правопорушення 7 грудня 1984 року N 8073-X: "Стаття 24. Види адміністративних стягнень За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок."

Кодекс України про адміністративні правопорушення від Кодекс України про адміністративні правопорушення 7 грудня 1984 року N 8073-X: "Стаття 32. Адміністративний арешт Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп."

На сегодняшний день наибольшее количество нарушений прав человека на свободу и личную неприкосновенность допускается при осуществлении ЗАДЕРЖАНИЯ. Задержание согласно украинскому законодательству может применяться в следующих случаях: - задержание по постановлению судьи (ст.165-2 УПК); - задержание органами досудебного следствия лица, подозреваемого в совершении преступления (ст.106, 112 УПК Украины); - административное задержание, как мера обеспечения производства по административному правонарушению (ст.261-265 КУоАП); - физическое задержание правонарушителя ( ст.10 ЗУ "О милиции"). ПРИВОД осуществляется в соответствии со ст.136 УПК Украины и ст.268 КУоАП. Именно эти случаи, в силу их актуальности, и будут рассматриваться в настоящем разделе программы.